Готувати не люблю , але вмію

Я зовсім не кухарка, готувати не люблю, швидше, приймаю це як повсякденні клопоти. Мені простіше вилизати будинок, поколупатися в городі , люблю в’язання, трохи шию. Щоранку головний біль – що готувати? ! У домашніх уподобання різні, складно визначитися.

Чоловік готує дуже смачно, подача взагалі отпад, але це і зрозуміло, він же так рідко встає на плиті. От би мені так – раз на тиждень готувати! Було б вам перше і друге , салатик і тортик.

Сказати, що мене не привчали з дитинства – це не так, я завжди цікавилася готуванням , вічно лізла під руку до бабусі. Пельмені , манти і вареники ліпила разом з дорослими років з п’яти. Будь суп могла приготувати вже до 10 років.

У студентські роки у всіх була яєчня , максимум смажену картоплю, а у мене супи , котлети , борщ. Де ця грань, яку я перейшла? Коли перестала любити готувати? Що взагалі відбулося? Чому зараз , переступаючи поріг кухні, я втрачаю працездатність?

Ні, бувають просвітлення. До свят дуже люблю готувати , складати меню, обговорювати його з домашніми. Гостям завжди раді. Від мене голодним не втечеш. Але це ж не кожен день.

Невістка каже: “У тебе завжди стіл ломиться , всього багато і смачно” . Так, але це ж для гостей , я завжди боюся, що хтось залишиться голодним. У повседнейной життя не хочеться вивертатися і стирчати біля плити по 5 годин. Зараз дівчата вже дорослі, стало набагато простіше.

Ввечері будуть сирники. Всі! На сьогодні вистачить. У холодильнику вчорашній борщ. Голодними точно не залишаться.

Як я заздрю тим, хто готує з величезним задоволенням кожен будній день! Які ви молодці!